Ю. В. КАНАРСЬКИЙ
ЕКОСИСТЕМОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ РІДКІСНИХ І ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ КОМАХ
Інститут екології Карпат НАН України, м. Львів
e-mail: ykanarsky@gmail.com

     Проблема збереження такого компонента біорізноманіття, як комахи, є актуальною і водночас дотепер остаточно не розробленою. Це багато в чому зумовлене низкою екологічних особливостей цієї групи тварин. Для того, щоби вирішити цю проблему, необхідно принаймні визнати той факт, що всіх рідкісних комах одними й тими самими методами зберегти неможливо. Визначити екологічні особливості видів, які потребують охорони, засобами головного наукового документа, який визначає охоронні пріоритети – Червоної книги України (1994; далі – ЧКУ), також немає змоги. Відсутність чітких концептуальних засад щодо критеріїв добору видів комах, які повинні підлягати охороні, призводить до того, що відповідна частина ЧКУ (а водночас і будь-який з регіональних червоних списків, розроблених на її основі) є доволі аморфним і еклектичним анотованим списком видів, підстави й рекомендовані заходи для охорони багатьох із яких виглядають, у кращому разі, сумнівними. Серед таких “рідкісних і зникаючих” є види, які широко розповсюджені навіть у дуже трансформованих екосистемах, нерезидентні мігранти, або просто маловідомі й маловивчені з причин криптичного габітусу чи способу життя, браку вузьких спеціалістів-ентомологів. Для збереження комах це робить Червону книгу безпредметною, систему охоронних заходів – позбавленою змісту, а також різко знижує репрезентативність природоохоронних територій як еталонних ділянок природних екосистем.
     Критичні зауваження, як і способи усунення недоліків у концепції Червоної книги в контексті охорони рідкісних і зникаючих видів комах широко освітлені в публікаціях і матеріалах наукових конференцій (Плющ, 1989; Вервес та ін., 1999; Кулак, 2002; Рідкісні та зникаючі види комах…, 2005). Поза тим, у численних дискусіях у колі фахівців-ентомологів чітко простежується думка про хибність цієї концепції загалом. В будь-якому разі очевидно, що індивідуальна охорона рідкісних і зникаючих видів комах у тому вигляді, як це декларує ЧКУ, не має сенсу. Це твердження логічно випливає з таких передумов:
     1) життєздатна популяція жодного виду безхребетних, які перебувають на нижчих, порівняно з хребетними тваринами, рівнях трофічної піраміди, в силу загальних особливостей стратегії життєвого циклу не може бути “нечисленною” або представленою “поодинокими особинами” – завжди повинні існувати осередки, де такий вид посідає домінантне або константне (залежно від типу популяційної структури) положення в угрупованнях, що забезпечує його відтворення й підтримання чисельності вище критичного рівня;
     2) у природі немає рідкісних (у прямому розумінні слова) видів комах – натомість є вузькоареальні релікти й ендеміки, а також види, жорстко трофічно й топічно пов’язані з абіотичними й біотичнимми компонентами раритетних азональних, екстразональних і корінних зональних екосистем, які мають обмежене поширення в силу природно-історичних (локальні грунтово-кліматичні умови, глобальні зміни клімату) чи антропогенних (зменшення і трансформація площ) чинників.
     Але альтернативи Червоній книзі на сьогодні не маємо, а розробка й впровадження принципово нових охоронних концепцій на державному рівні є проблемними з огляду на науково-авторитарні, бюрократичні й фінансові перепони. Тому першочергові завдання вбачаємо в логічному впорядкуванні підходів до стратегії й тактики збереження видової різноманітності ентомофауни та пошуку компромісу між наявними природоохоронними потребами й можливостями, які надає для цього ЧКУ як науковий і державний документ.
     З цією метою проблему охорони рідкісних і зникаючих видів комах розглянемо з екосистемологічних позицій і послідовно за такими складовими:
     1) критерії добору видів як об’єктів охорони;
     2) мета охорони рідкісних і зникаючих видів комах;
     3) заходи з охорони.
     Критерії добору видів. Система критеріїв добору, якою керується ЧКУ є надто умовною і нечіткою. Із 7 охоронних категорій, які встановлюються за цими критеріями, логічно змістовними є лише 2: “зникаючий вид” (І) і “вразливий вид” (ІІ). Щодо решти, то охороняти “зниклі види” (0) немає жодного сенсу, а про поняття “рідкісний вид” (ІІІ) написано вище. Такі ж категорії, як “невизначений” або “недостатньо відомий вид” (IV, V), як справедливо зазначають Ю. Г.Вервес із співавторами (Вервес та ін., 1999), взагалі не повинні використовуватися для характеристики стану загрози видів комах, оскільки абсолютна їх більшість апріорно підпадає під ці визначення. Категорія “відновлений вид” (VІ) є зайвою, оскільки дотепер, незважаючи на прикладені зусилля (Thomas, 1984; Van Swaay, Warren, 1999), ще не вдалося штучно відновити популяцію якогось зниклого на певній території виду комахи.
     На цьому тлі дуже чітко виглядає схема визначення охоронного статусу, розроблена МСОП (1996-2007 IUCN Red List of Threatened Animals). Згідно з нею, основними критеріями, за якими визначають стан загрози зникнення виду, є відносний розмір його ареалу і тренд зміни чисельності (або зменшення ареалу). Проте, останній параметр (у трактуванні МСОП) можна достовірно встановити лише за умови постійного моніторингу, що в наших умовах із зрозумілих причин практично нереально.
     Інший підхід використано для розробки методики виділення видів – кандидатів на внесення до Червоної книги Білорусії (Кулак, 2002). Тут для стандартизації созологічної оцінки рідкісних і зникаючих видів комах використано бальну систему, за допомогою якої можна отримати певний інтегральний рейтинг для будь-якого виду. Схема його обрахунку базується на трьох групах критеріїв: 1) характер поширення й пересічна частота трапляння виду в оселищах; 2) особливості біології (аутекології) які обумовлюють ступінь вразливості видів; 3) індикаторна здатність видів, обумовлена зручністю їх виявлення і визначення в природі.
     На наш погляд, основним критерієм добору видів, які потребують охорони, виходячи з екосистемологічних позицій, повинна бути екологічна вразливість. Її трактуємо як міру спроможності виду до адаптації та виживання в антропогенно трансформованому середовищі, і величину, інвертну до екологічної пластичності. Екологічна вразливість має два аспекти – ситуативний і конституативний. Ситуативна вразливість зумовлена характером поширення виду, актуальною чисельністю і тенденціями її змін, а конституативна – аутекологічними особливостями виду.
     Оцінку ступеня ситуативної вразливості виду доцільно проводити за такими критеріями: 1) відносний розмір потенційного ареалу (в межах досліджуваного регіону); 2) характер поширення (в межах потенційного ареалу); 3) пересічна відносна частота трапляння виду в оселищах; 4) зміни чисельності (кількості оселищ) виду. Відносний розмір потенційного ареалу визначаємо за ступенем охопленості (як колишнім, так і сучасним) видом окремих провінційних екосистем. Натомість базовою одиницею для встановлення характеру поширення виду доцільно обрати оселище як ландшафтну екосистему. Градація оцінок поширеності виду може включати такі ступені: а) суцільне в більшості природних й антропогенно трансформованих екосистем; б) суцільне в типових для певної провінційної (зональних) природних екосистемах; в) локальне (оселища виду розташовані локально в зональних природних екосистемах або обмежені екстра- чи азональними екосистемами); г) дуже локальне (вид поширений у дуже обмеженій кількості оселищ, яких значно менше, ніж теоретично придатних для його мешкання осередків).
     Оцінки за критеріями (1) і (2) – умовно-ретроспективні, вони опосередковано відображають здатність до відновлення популяцій виду за умови припинення дії негативних антропогенних факторів. Оцінки ж за критеріями (3) і (4) відображають актуальний стан популяцій виду. Їх також можна проградуювати за ступенями. (3): а) дуже численний вид (фоновий, еудомінантний у відповідних таксоценах); б) численний (звичайний, домінантний або субдомінантний у таксоценах); в) нечисленний (рецедентний); г) рідкісний вид (поодинокі знахідки, субрецедентний); д) сучасних знахідок немає; (4; протягом певного періоду спостережень): а) чисельність стабільна або зростає; б) тренд нез’ясований або спостерігаються флуктуації чисельності; в) існує тенденція до зменшення чисельності; г) відзначене істотне зменшення чисельності (кількості оселищ).
     Оцінку ступеня конституативної вразливості виду доцільно проводити за такими критеріями (з відповідними градаціями):
     1) міграційна здатність: а) вид є регулярним мігрантом; б) вид здатний до далеких міграцій; в) вид здебільшого утримується в межах стаціонарного оселища; г) нездатний до міграцій;
     2) екологічна вразливість біогеоценозних екосистем, які є біотопами для виду, а саме: а) антропогенно трансформованих біогеоценозів; б) слабо вразливих природних біогеоценозів і таких, що деградують за відсутності помірного антропогенного навантаження (наприклад, справжні й пустищні луки лісової зони); в) середньо вразливих біогеоценозів (наприклад, болотисті й торфові луки, широколистяні та мішані ліси); г) сильно вразливих біогеоценозів (лучні степи провінційних екосистем лісової та лісостепової зон, цілинні степи, субальпійські, альпійські, болотні та деякі водні екосистеми). Вразливість біогеоценозних екосистем визначається, головним чином, за ступенем їх антропогенної трансформованості;
     3) доступність трофічної бази (поширеність відповідних консорційних екосистем): а) повсюдно поширені; б) широко розповсюджені в природних біогеоценозах певних типів; в) поширені локально; г) поширені дуже локально;
     4) трофічна вибагливість виду: а) поліфаг; б) широкий олігофаг; в) вузький олігофаг; г) монофаг.
     Таким чином, базовими екосистемологічними одиницями для оцінки конституативної екологічної вразливості видів комах є біогеоценозні (критерій 2) і консорційні (критерії 3 і 4) екосистеми.
     Мета охорони рідкісних і зникаючих видів комах. Безумовно, охорона видів комах, які перебувають під загрозою зникнення, є важливим стратегічним завданням у контексті збереження біорізноманіття, оскільки на цей клас припадає близько 90% загального видового різноманіття тваринного світу. Проте, кількість видів, яким загрожує зникнення, є незрівнянно більшою, ніж може вмістити Червона книга. Тому, як зазначає А. В. Кулак (Кулак, 2002), із їх числа в Червону книгу доцільно заносити в першу чергу ті види, які можуть бути індикаторами непорушеності природних екосистем. Наявність комплексу таких видів на певній території слугуватиме показником високого ступеня її еталонності й підставою для заповідання. Вказані індикаторні властивості, як видно з розглянутих вище критеріїв, матимуть, передусім, види з високим ступенем екологічної вразливості.
     Таким чином, важливою тактичною метою законодавчої охорони рідкісних і зникаючих видів комах є забезпечення максимального рівня представленості в ЧКУ екологічно вразливих видів. При цьому на остаточному етапі добору видів – кандидатів для внесення до ЧКУ слід віддавати перевагу тим, які є зручними для безпосереднього сприйняття людиною (великі розміри, яскраве забарвлення, відкритий спосіб життя, відносна легкість визначення). Це сприятиме значному збільшенню ролі цього документа як практичного інструмента охорони природи, оскільки, як вже було зазначено, наявність оселища будь-якого “червонокнижного” виду є юридичною підставою для створення природоохоронної території. Водночас наявність у ЧКУ обгрунтованого списку екологічно вразливих видів комах (як індикаторних) дозволить уточнити пріоритети й потреби в охороні певних біогеоценозних, ландшафтних і провінційних екосистем, які на сьогодні встановлюються головним чином за ботанічними критеріями.
     Заходи з охорони. Згідно з ЧКУ, універсальним рекомендованим заходом з охорони рідкісних і зникаючих видів комах є “створення заказників у місцях виявлення виду”. При цьому, перебування популяції якогось виду на території біосферного або природного заповідника чи національного природного парку вважається гарантією її збереження. Насправді, як показують наші дослідження на території різних об’єктів ПЗФ України, це далеко не так. Охорона “червонокнижних” видів комах у наших заповідниках є здебільшого суто формальною (Ми в жодному разі не вважаємо заборону на виловлювання для колекцій (навіть за умови її дотримання) яким-небудь дієвим заходом з охорони раритетних видів комах) і зводиться, в кращому випадку, до констатації наявності виду на певній території. Більше того, на жодній з відвіданих заповідних територій (включно з такими старими, як Асканія-Нова й Карпатський біосферні заповідники) дотепер не проведено повної інвентаризації цих видів. Заради справедливості, слід зазначити, що це вина не так адміністрацій, як укладальників останнього видання ЧКУ – з неякісними ілюстраціями й обширним набором видів, визначення яких доступне лише для вузького спеціаліста.
     Ентомологічні заказники, які на сьогодні є в Україні, мають місцеве значення й були створені лише в деяких регіонах (Дніпропетровська, Львівська, Харківська, Черкаська області, АР Крим) у 1970-80 рр., здебільшого для охорони комах-запилювачів сільськогосподарських культур. Це, як правило, невеликі ділянки невжитків або штучних посівів нектароносів (бобові та ін.) площею порядку 0,1 – 10 га. Наприклад, єдиний у Львівській області Мокротинський ентомологічний заказник (Жовківський р-н) у 2001-2002 рр. являв собою смужку посіву люцерни площею 0,5 га. За іронією, суміжні схили пагорбів Розточчя площею приблизно 25 га, із залишками лучно-степових екосистем і лісостепових екотонів, виявилися незрівнянно репрезентативнішими з огляду на різноманітність ентомофауни. Очевидно, подібні заказники нездатні забезпечити збереження раритетних ентомокомплексів. Те саме можна сказати й про заказники та пам’ятки природи інших профілів (ботанічні, зоологічні, гідрологічні, лісові, ландшафтні). Будучи розташованими на землях різних користувачів, у нинішніх умовах вони навряд чи можуть повноцінно виконувати навіть профільну охоронну функцію.
     Ситуація з охороною рідкісних і зникаючих видів комах погіршується ще й тим, що природоохоронні пріоритети щодо них часто суперечать господарській і навіть природоохоронній практиці. Зокрема, проблемним є питання охорони комах-ксилофагів, ксилосапрофагів та їхніх хижаків, які населяють природні старовікові ліси з великою кількістю ослаблених і мертвих дерев, дупел, порохнявої деревини. Переспектива їх збереження виглядає сумнівною за нинішньої практики ведення лісового господарства, що повсюдно включає вирубування старовікових (стиглих) деревостанів, санітарні рубання і рубання догляду. Санітарні лісогосподарські заходи проводять навіть на території заповідних об’єктів, хоча це й суперечить природоохоронному законодавству. З іншого боку, законодавчо встановлена заборона на „втручання в хід природних процесів” на територіях природних заповідників і заповідних зон національних парків є перепоною для впровадження активних методів охорони окремих видів комах і їх комплексів.
     З викладеного вище, стає абсолютно очевидно, що „створення заказників у місцях виявлення виду”, як це майже на кожній сторінці фігурує в ЧКУ, недостатнє для ефективної охорони рідкісних і зникаючих видів комах і їх комплексів. Для цього, в ідеалі, слід створити мережу ентомологічних резерватів з диференційованим режимом охорони, які можуть бути розташовані як у межах наявних об’єктів ПЗФ, так й поза ними. Територія такого резервату повинна охоплювати цілісний ландшафтно-біотопний комплекс (ландшафтну екосистему) і підлягати, за необхідності, певним видам антропогенного навантаження (наприклад, регульоване викошування або випасання худоби) з метою запобігання спонтанній деградації біотопів окремих рідкісних видів і характерних ентомокомплексів. Ці заходи з активної охорони повинні здійснюватися на підставі моніторингу за ключовими компонентами екосистеми і станом популяцій окремих видів. Підставою ж для організації й установлення територіальних меж такого резервату повинна бути не лише наявність певного “червонокнижного” виду, але й концентрація інших видів з високим ступенем екологічної вразливості, що зі свого боку є важливим індикатором “еталонності” природних екосистем.
     Отже, розглянувши проблему охорони рідкісних і зникаючих видів комах у нашій країні з екосистемологічних позицій на рівнях критеріїв добору видів, які потребують охорони, а також мети, завдань і заходів з охорони, приходимо до таких висновків.
     1. На сьогодні відсутність більш-менш прийнятних критеріїв оцінки стану загрози окремих видів і концептуальних засад практичної охорони призводить до того, що ЧКУ не виконує своїх функцій як інструмента збереження біорізноманіття, а рекомендовані нею охоронні заходи залишаються формальними побажаннями.
     2. Основним критерієм добору видів, які потребують охорони, повинна бути їх екологічна вразливість – як міра спроможності до адаптації в антропогенно трансформованому середовищі.
     3. Оцінку ступеня екологічної вразливості виду доцільно проводити на базі його екологічних характеристик у континуумі екосистем різних ступенів організації – консорційних, біогеоценозних, ландшафтних і провінційних (у трактуванні М. А. Голубця, 2000).
     4. Основною тактичною метою законодавчої охорони рідкісних і зникаючих видів комах є надання охоронного статусу (шляхом занесення до ЧКУ) комплексу видів з високим ступенем екологічної вразливості, які водночас слугуватимуть індикаторами наявності й стану раритетних азональних, екстразональних і корінних зональних біогеоценозних та ландшафтних екосистем. Охорона цих видів дозволить забезпечити збереження супутніх їм ентомокомплексів і відповідних екосистем.
     5. Ефективна територіальна охорона рідкісних і зникаючих видів комах та їх комплексів може бути забезпечена лише в межах цілісної ландшафтної екосистеми, і з впровадженням моніторингу та необхідних заходів з активної охорони.

Вервес Ю. Г., Хрокало Л. А., Павлюк Р. С., Балан П. Г. До принципів добору безхребетних тварин у Червону книгу України // Заповідна справа в Україні. – Т.5, Вип.2. – 1999. – С.48-58.
Голубець М. А. Екосистемологія. – Львів: Поллі, 2000. – 316 с.
Кулак А. В. Стратегия сохранения видового разнообразия насекомых. Часть 1: Оценка необходимости охраны редких видов насекомых. Часть 2: Методика выделения видов для Красной книги / Красная книга Республики Беларусь: состояние, проблемы, перспективы. Матер. республ. науч. конфер. 12-13 дек. 2002 г. – Витебск: Изд-во УО “ВГУ им. П. М. Машерова”, 2002. – С. 137-140.
Поющ И. Г. Проблемы и перспективы охраны насекомых в СССР. – К.: Препринт / АН УССР, Ин-т зоологии. – 89. – 5. – 1989. – 26 с.
Рідкісні та зникаючі види комах і концепції Червоної книги України: Зб.наук.праць (за матеріалами доповідей наук.конфер., Київ, 29-31 березня 2004 р.). – Київ, 2005. – 157 с.
Червона книга України. Тваринний світ. – Київ: Українська енциклопедія, 1994. – 464 с., іл
Thomas, J. A. The conservation of butterflies in temperate countries: past efforts and lessons for the future // The biology of butterflies. Symposium of the Royal Entomological Society 11. – London: Academic Press, 1984. – pp.333-353.
Van Swaay, C.A.M., Warren, M.S. Red Data Book of European Butterflies (Rhopalocera). – Nature & Envirоnment Series 99. – Strasbourgh: Council of Europe, 1999. – 387 p.
1996-2007 IUCN Red List of Threatened Animals. UNEP-WCMC. Gland, Switzerland / www.unep-wcmc.org.

YU. V. KANARSKY
ECOSYSTEMOLOGICAL ASPECTS OF THE PROBLEM OF THREATENED INSECT SPECIES CONSERVATION
Institute of Ecology of the Carpathians, NAS of Ukraine, Lviv

The problem of conservation of threatened insect species is considered under ecosystemological point of view. There are criteria of selection of the species as an object of conservation, as well as aims and measures of conservation activities discussed in this way.